 Те, що Петро Дмитрович вміє не лише зловити мить, а й майстерно та довершено її подати – сьогодні вже не дивина. Але небо… І як йому лишень вдається?
- Все дуже просто, - каже 51-річний фотограф. – Мені Трейсі допомагає. Трейсі – то англійський кокер спанієль. Саме вона щодня витягує Петра Дмитровича на довгі прогулянки містом. В кишені звичайнісінький «Кенон», в душі – спокій та рівновага, і обов'язково – посмішка. Ось головні інструменти кам'янецького фотографа. Неквапливо мандрують вулицями, Трейсі намагається встигнути всюди, щось шукає, винюхує, то забіжить наперед, то затримається біля якоїсь новомодної вивіски, а потім – щодуху вперед. Серед такої метушні хочеться затамувати подих і вслухатися в шелест велетенських кленів, ловити осінній подих вітру, та хоч на кілька секунд затримати безжальний захід сонця… Кажуть, художник своїми картинами повертає людину до життя, а фотограф із душею художника робить це двічі. Свого часу Петро ІГНАТЬЄВ закінчив місцеву художню школу. Серед його вчителів відомий графік Сергій КУКУРУДЗА, роботи якого знаходяться у Дрезденській картинній галереї. - Напевне, художнє бачення передалося від моїх вчителів, - зізнається Петро Дмитрович. – Не люблю банальних речей, як і тривіальних ракурсів. Хоча, з одного й того ж ракурсу можуть вийти зовсім різні фотографії. Одного разу спробував з такого, звичного для всіх сфотографувати, але й тут Трейсі втрутилася – стрибнула до рук. Вийшло несподівано і незвично, як для стандартної панорами. Так от собака стала фотографом. (сміється). Його знімки – то реальність, яка оживає, досить лишень глянути. |
|
01.02.2011
Советы при выборе объективов
12.06.2010
Мелодія красивих фотографій |
